Глибинні причини професійного вигорання.

Я, мабуть, почну з несподіваного. Слава богу, що у нас буває професійне вигорання. Це прям щастя, що ми можемо відчувати симптоми ось цього «нехочунічогоробитипішливсі ...». Інакше що? Інакше ми роботи і нам всім капець.

Інакше ми просто ніколи б не дізналися, що нам пора подорослішати, вирости. Справа в тому, що більшість причин, які викликають в житті синдром професійного вигорання, пов'язані з нашою психологічної незрілістю. І якби нам не траплялися «кризи жанру» і зриви, і глибокий мінус в самомотивації, ми б ніколи не усвідомили факт, що треба щось змінювати - роботу, оточення, звички, себе. Усі ці дискомортні стани – це просто дзвоник, який намагається привернути нашу постійно заняту чимось увагу до самого себе. І хоча часто ми самі – це далеко не перша людина, яку б хотілося пізнати глибше, симптоми професійного вигорання – це знак, що настав час стати до себе ближчим. (Або що далі буде ще важче, якщо прямо зараз не усвідомити причини свого дисбалансу.

Давайте перевіримо себе, ще раз подивимося ближче на психологічні причини вигорання:

1) Задоволення в процесі роботи «сторонніх» мотивів, окрім як «виконати завдання/роботу». Наприклад, ми можемо не усвідомлювати того факту, що хочемо не просто виконати завдання, але мріємо, що всі просто помруть від розуміння, який афігітєльний ми фахівець. Ми постійно чекаємо визнання себе іншими, через це потрапляємо на гачки маніпуляцій (нам ставлять нереальні завдання, здобрені словами «Ти ж найкраща, Маша, ти зможеш!», І ми біжимо, без того, щоб розрізнити можливе від неможливого. Тому що нам так хочеться нарешті з'їсти цю морквину, що висить на таки отруйному гачку, і розслабитися, отримавши з рук іншого те, що насправді ніколи не можна отримати з чиїхось рук, якщо тільки не з власних. Ми називаємо себе перфекціоністами, радіючи, що це звучить почесно, але не віддаючи собі звіт в тому, що це просто прийнятий в суспільстві спосіб самокатування, самоїдство в культурній формі, на догоду «високим» моральним цілям “Я не заспокоюся, поки не зроблю ідеально». Якщо це ваше кредо – то думаю, що у вас труднощі взагалі із «заспокоєнням» Вам важко лишити себе у спокої. І найстрашніше для вас – то отримати негативний фідбек на результати вашої роботи. Тому аби цього не сталося, ви поділилися навпіл і самі виконуєте і роль тирана, і роль жертви. Бо все ж таки краще самому себе покарати, аніж це зробить хтось інший. І добре, що поки ви цим займаєтесь, ви слабо усвідомлюєте, що життя проходить повз. Інакше вам би відкрилася картина розуміння того, наскільки те, над чим ми вбиваєтесь, швидкоплинно і взагалі нікому, крім нас, невротичних, не треба в нашому «ідеальному» вигляді.

2) Супротив (неприйняття факту). Нещодавно я прочитала чудовий опис різниці між здоровими і хворими людьми у аргентинського психотерапевта і письменника Хорхе Букай: «Нормальна людина - та, яка знає, що «2 × 2 = 4 ». Божевільна - це людина, яка вважає, що там «5» або «8». Він втратив контакт з реальністю. А невротик - як ти, як я - той, хто знає, що там «4», але це страшно його обурює ». Так ось у нас часто в роботі дуже багато такого обурення. Нас обурює половина робочих задач, як правило. Нас обурює, що йде дощ, а в нас нема парасолі. Нас обурює, що нам доводиться комусь щось пояснювати, бо не всі такі розумні у технічному плані, як ми. Бо в нас скрізь є своя ідея, як повинно бути, і нам якось по барабану, що вже є так, як є. Нам хочеться обурюватися, ігноруючи факти, бо так ми наче на коні і боремося ледь не зі всім світом. Хоча насправді то тільки наші вигадані вітряні млини. Факт - це те, що вже відбулося, сталося - це вже частина реальності. А ми ще наче не переварили цього, і воюємо, витрачаючи власний ресурс там, де вже треба прийняти факт і шукати можливі варіанти подальшого руху.

3) Уникання в роботі. Немає проблеми в униканні, відомій вам у вигляді прокрастинації. Якщо ми абсолютно щирі під час цього із самим собою. Тобто ви можете собі зізнатися, що я це не роблю, бо зараз я не хочу/ не вмію/не знаю як/боюся нафейлити/боюся, що мене підіймуть на сміх за мої питання. І чекаєте моменту, коли в вас всередині явиться найменша можливість до активних дій. І вона скоро з’явиться. Якщо не вмикати самообман. Але найчастіше ми починаємо прикривати своє уникання складних завдань, важких розмов (які теж частина нашої роботи і це факт), пояснюючи це тими чи іншими причинами - красивими, але такими, що точно не стосуються суті справи. І цей самообман породжує дику напругу і ганебні наслідки, тому що по факту - ми просто можемо не знати, як виконати завдання, а обставляти це для себе та інших так, що взагалі ця задача - дурна, що це безглузда витрата часу, що це нікому не треба, що це минуле століття і так далі ... Хоча насправді нам просто страшно, і ми відтягуємо і відкладаємо, не розуміючи, що чим більше ми якусь дію відкладаємо, тим більше страху перед нею. І що потрібно ризикувати і зробити так, як ми можемо на даний момент. Не більше і не менше. І почути фідбек на наші дії, і пережити його і зрозуміти, що не все так страшно в цьому світі.

4) Нездатність своєчасно приймати рішення. Наша робота, наше життя - це постійне прийняття рішень. Ми можемо бути майстрами обмірковування і пошуку ідеального рішення, але абсолютно фейлити в прийнятті рішень і прийнятті відповідальності за свій вибір і за наслідки. Через страх наслідків ми непомітно для себе обираємо взагалі нічого не вирішувати. Ми так не хочемо вирішувати, що готові навіть придушувати в собі незадоволеність, терпіти роздратування, заспокоюючи себе мріями, яким ніколи не судилося збутися. Загалом, розводимо в собі болото, і замазуємо собі очі, плутаємося в собі і чим далі - тим нам стає все менш зрозуміло, чого ж ми насправді хочемо. Ми не орієнтуємося на себе, а надаємо великого значення тому, що кажуть інші. І нам це стає вигідно, бо в такому випадку ми можемо звинувачувати потім інших в своїх нещастях, але самі завжди залишаємося поза підозрою.

5) Неможливість сказати своєчасно «ні». «Ні» означає «ні» сказала мені недавно моя 3-річна донька на мою спробу одягнути її в те, що їй не подобається. І я відступила, сказала «Ок». Так, це просто мої слова, одного разу сказані в її бік, які вона повторила. Але мені було радісно від можливості показати, що її «ні» абсолютно прийнятно для мене, що це така ж норма, як «так», і що я теж дослуховуюся до цих правил взаємодії. А багато дорослих людей живуть десятиліттями, не сміючи показати іншому свої психологічні межі, відмовити в проханні, яку зараз виконувати не до душі, або від завдань, які виходять за межі можливостей. Поки ми не вміємо говорити «ні» іншому, поки ми відчуваємо дискомфорт під час свого «ні» - нам взагалі не варто влаштовуватися на роботу ☺. Нам навіть паспорт в такому випадку видають авансом, так і знайте, тому що ми ще дуже не дорослі.

Результатом усіх цих причин є тривала напруга в роботі, яку ми не усвідомлюємо. Бо всередині нас клубок негативних емоцій, яким ми не приділили належної уваги, і невирішених ситуацій, які стоять комом у горлі, все це викликає біль в спині, шиї, спазми в шлунку і роблять нестерпним думку про роботу. І наш сучасний швидкий темп життя постійно нас відволікає від вирішення цих проблем, бо легше відволіктися, і робити вигляд ( дуже модний нині), що все ок, але важче потім вибиратися із-під руїн свого професійного чи особистого життя

Всі ці симптоми, це все існує в природі людини, просто щоб наштовхнути її на думку - що так далі не можна. Що пора згадати, що життя йде, його миті спливають безповоротно. І що це ми відповідальні за своє життя. І все в наших руках, треба тільки насмілитися зазирнути у свою голову)))))

А ще ... Більшості з нас дуже подобається ідея (згубна!) про те, що нас повинно «перти» на роботі постійно. Цілодобово. Що ми повинні бути наче трохи несповна розуму від щастя під назвою «робота». І ні-ко-ли у нас не повинно бути навіть натяку на небажання йти на роботу. Ніколи не повинно бути і тіні тієї «другий частини», яка є всюди в природі (як день і ніч), але людина просто заперечує її в суті своїй. Часто я дивлюся на людей і думаю - боже, прямо соромно нині ходити на роботі без посмішки і бути просто спокійним, просто в собі. Треба обов'язково іскритися і буди постійно збудженим з приводу і без. Так часто такий стан ми помилково приймаємо за життєрадісність. Начебто радість від життя не може бути тихою. Неначе у нас взагалі не може бути штилю всередині. Але ж тільки в тиші можна почути себе, свої потреби, бажання і усвідомити своє життя на поточний момент. Нехай щастить.

НАТАЛЯ ТИЛКА

Викладач курсу "People Management in IT"